Економіка сьогодні: проблеми моделювання
Ви бажаєте відреагувати на цей пост? Створіть акаунт всього за кілька кліків або увійдіть на форум.

Ляшенко В. І., д.е.н., професор В. П. Антонюк, д.е.н., професор І. Ю. Підоричева, к.е.н. Інститут економіки промисловості НАН України ЩОДО ОЦІНКИ ПРОЕКТУ СТРАТЕГІЇ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ НА ПЕРІОД ДО 2030 РОКУ

Перейти донизу

Ляшенко В. І., д.е.н., професор В. П. Антонюк, д.е.н., професор  І. Ю. Підоричева, к.е.н. Інститут економіки промисловості НАН України ЩОДО ОЦІНКИ ПРОЕКТУ СТРАТЕГІЇ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ НА ПЕРІОД ДО 2030 РОКУ Empty Ляшенко В. І., д.е.н., професор В. П. Антонюк, д.е.н., професор І. Ю. Підоричева, к.е.н. Інститут економіки промисловості НАН України ЩОДО ОЦІНКИ ПРОЕКТУ СТРАТЕГІЇ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ НА ПЕРІОД ДО 2030 РОКУ

Повідомлення автор Admin Ср Лист 21, 2018 4:13 pm

В. І. Ляшенко, доктор економічних наук, професор
В. П. Антонюк, доктор економічних наук, професор
І. Ю. Підоричева, кандидат економічних наук
Інститут економіки промисловості НАН України
 

Щодо оцінки проекту Стратегії інноваційного

розвитку України на період до 2030 року

 
Підтримання розвитку інновацій входить до числа пріоритетів державної політики багатьох країн світу. Лідерство у науково-технологічній сфері визнається основою національної безпеки США [1], а інновації – потужним інструментом вирішення багатьох найважливіших проблем країни [2]. Японія пов’язує своє майбутнє з інноваціями, закладаючи їх в основу п’ятьох ключових напрямів розвитку країни: довгого та здорового життя; безпечного та надійного суспільства; диверсифікації напрямів діяльності та зайнятості; вирішення глобальних екологічних проблем; забезпечення відкритості суспільства [3]. Виключну значимість інновацій для забезпечення конкурентоспроможності Європи у світовій економіці підкреслює Європейська Комісія [4]. У країнах-учасницях Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) до інновацій прикута особлива увага з огляду на необхідність пошуку нових джерел зростання, переходу світової економіки до більш потужного, всеохоплюючого та сталого розвитку після останньої глобальної фінансової кризи [5]. Забезпечення інноваційного розвитку у розвинених країнах здійснюється на основі розробки та реалізації інноваційних стратегій.
Питання про необхідність розбудови інноваційно-орієнтованої економіки в Україні ставилось неодноразово. Проте відповідна стратегія в Україні досі відсутня. Незважаючи на те, що проект Стратегії інноваційного розвитку України до 2020 року був підготовлений у 2009 р. та свого часу широко обговорювався на спеціальних парламентських слуханнях [6], він так і не був затверджений парламентом як офіційний правовий документ. Це позбавляє систему державного управління інноваціями її класичних функцій – стратегічного планування, організації, мотивації та контролю, – а, отже, зводить нанівець всі зусилля щодо реалізації інноваційних змін в економіці. По суті, в країні відсутні цільові орієнтири та бачення щодо її майбутнього розвитку як інноваційної держави. Тому розроблений проект Стратегії інноваційного розвитку України на період до 2030 року (далі – проект Стратегії), поданий на схвалення Кабінету Міністрів України, закономірно викликає підвищений інтерес як з боку науковців, так і з боку бізнесу та широкої громадськості.
Оскільки інноваційна діяльність є сферою слабопрогнозованою та високоризикованою, особливо при формуванні та реалізації управлінських та регуляторних заходів [7], пошук ефективних й відповідних часу напрямів і способів вирішення нагальних у цій сфері проблем представляється вельми важливим. Власне, у стратегії як головному документі, що визначає стратегічні орієнтири розвитку інновацій в країні, це коло проблем разом із шляхами їхнього вирішення й формулюється. Помилка на етапі стратегічного планування у кращому випадку залишить ситуацію незмінною, а у гіршому – матиме наслідком втрату часу та можливостей змінити позиції України в глобальному економічному просторі, забезпечити сталий випереджаючий інноваційний розвиток.
Метою тез доповіді є надання стислої оцінки проекту Стратегії, висловлення зауважень та обґрунтування пропозицій щодо покращення його змісту.
Стисла оцінка проекту Стратегії. Представлений проект «Стратегії інноваційного розвитку України» являє собою достатньо опрацьований науковцями документ, в якому висвітлено основні проблеми інноваційного розвитку нашої країни, обґрунтована надзвичайна важливість їх найскорішого вирішення та запропоновано низку шляхів та способів їх розв’язання. Позитивним є те, що в ньому: чітко визначено основних учасників  інноваційного процесу; здійснено поетапний, відповідно до стадій розробки та впровадження інновації, аналіз проблем та основних перешкод щодо їх реалізації; для кожного етапу інноваційного процесу запропоновано комплекс заходів, спрямованих на активізацію інноваційної діяльності; перелік запропонованих заходів охоплює правові, організаційні, фінансово-інвестиційні, соціально-економічні механізми їх реалізації. Безумовно, що їх реалізація могла би сприяти інноваційному розвитку України. В той же час запропонований проект Стратегії має певні слабкі місця і, на наше переконання, не створює реальне підґрунтя для забезпечення якісних інноваційних перетворень в економіці [8]. При аналізі його змісту складається враження, що документ в основному розроблявся фахівцями у сфері освіти і науки, до його розробки недостатньо залучалися фахівці реального сектору економіка, представники бізнесу, які із середини знають основні проблеми стагнації інноваційної діяльності на виробництві. Однак даний документ спрямований на забезпечення саме інноваційного розвитку, а не науково-технічного, чому він більше відповідає.
Основні зауваження та пропозиції до змісту проекту Стратегії.
1. Метою Стратегії визначено розбудову «інноваційної екосистеми України для забезпечення швидкого та якісного перетворення креативних ідей в інноваційні продукти та послуги, підвищення рівня інноваційності національної економіки». До такого формулювання мети є певні зауваження.
В меті чітко не визначено, яким чином має бути досягнуто підвищення рівня інноваційності національної економіки. А це можливо лише на основі розвитку промисловості. Разом із тим, пріоритетності розвитку промисловості в документі не надається необхідної вагомості. Констатується, що «промисловість зможе бути рушієм прискорення економічного розвитку та якісних змін у структурі економіки лише після суттєвої модернізації, виправлення ситуації зі зношеністю основних фондів».
Але з теорії інновації відомо, що інновації – це успішне застосування нових знань, ідей, винаходів у вигляді нових товарів, послуг, процесів, методів, що виведені на ринок, обертаються на ринку, оплачені та використовуються кінцевими споживачами. Науковці можуть отримати нове знання, згенерувати нову ідею, але прикладний результат від їхнього впровадження отримується на виробництві. Тому саме промислові підприємства та підприємці-інноватори займають центральне місце в інноваційній  економічній системі, без них неможливе «перетворення креативних ідей в інноваційні продукти» та «підвищення рівня інноваційності національної економіки».
Пропонується Мету Стратегії визначити таким чином - розбудова інноваційної екосистеми України для забезпечення швидкого та якісного перетворення креативних ідей в інноваційні продукти та послуги, підвищення рівня інноваційності національної економіки шляхом неоіндустріальної модернізації та пріоритетного випереджаючого розвитку сучасної промисловості.
Відповідно до такого формулювання мети необхідно в змісті проекту Стратегії посилити комплекс заходів щодо розвитку промисловості, передусім на основі принципово нових напрямків - смарт-спеціалізації [9] та Індустрії 4.0 [10].
2. В Стратегії перспективним вбачається розвиток аграрного сектору, «що має високий потенціал до модернізації, упровадження новітніх технологій та підвищення рівня переробки власної продукції». Знову ж таки, яким чином буде забезпечуватися підвищений рівень переробки сільськогосподарської продукції без промисловості – залишається загадкою. Нарощення виробництва готової сільськогосподарської продукції, яка пройшла всі стадії обробки, закономірно передбачає розвиток сучасної потужної переробної промисловості для виготовлення конкурентоспроможної на світовому ринку продукції.
Не заперечуємо важливості аграрної сфери для країни, але самотужки тільки вона не здатна вивести країну на сучасний рівень економічного розвитку. Тим більше, що сільському господарству притаманно таке явище як спадна віддача – коли кожну додаткову одиницю певної культури все дорожче виробляти через залучення все більших площ земель, але вже не таких родючих, у той час як світові ринкові ціни не зможуть компенсувати цю різницю. Тому чим довше країна вирощуватиме сільськогосподарські культури та поставлятиме їх необробленими на експорт, тим біднішою вона ставатиме [11].
Сировинна спрямованість у виробництві та експорті України консервуватиме і без того надмірну технологічну відсталість країни та остаточно закріпить її позиції на світовому ринку як постачальника сировини.
3.  Недостатньо фундаментальним та системним є визначення шляхів та механізмів забезпечення інноваційного розвитку України. Проблеми, визначені в Стратегії, запропоновано розв’язувати шляхом: «створення сприятливого нормативно-правового поля для суб’єктів господарювання, що провадять інноваційну діяльність»; розвитку «інноваційної інфраструктури», «розширення зв’язків вітчизняних науковців і винахідників з іноземними підприємствами»; «підвищення спроможності, що реалізується як шляхом культурно-просвітницької діяльності, підвищення інноваційної культури, так і через освітню діяльність, спрямовану на забезпечення успішної кар’єри молоді після завершення навчання у закладі вищої освіти».
Усі ці напрями є недостатньо базисними і дієвими, вони не здатні вирішити проблеми слабкої інноваційної сприйнятливості української економіки, які є набагато глибшими і полягають у неякісному інституційному середовищі, високих ризиках, характерних для української економіки, постійних змінах «правил економічної гри», недоліку довгих коштів, які можна було б використати на оновлення виробництва, невизначеності для бізнесу майбутніх зисків від вкладання коштів в інновації, неготовності держави розподіляти такі ризики з бізнесом, відсутності дієвої системи стимулювання інновацій з боку держави тощо.
4. Проект Стратегії повністю ігнорує важливість регіонального аспекту забезпечення інноваційного розвитку. Регіональний рівень відіграє важливу роль в стимулюванні розвитку національних економік і вважається найбільш придатним для здійснення інновацій [12, с. 148-149]. В регіонах і містах зосереджено процес створення нових знань та існує відповідна інфраструктура їх подальшого поширення і застосування. Передача знань у практику є більш ефективною на регіональному рівні завдяки безпосередньому спілкуванню між суб’єктами інноваційної діяльності на відміну від застосування довгих каналів зв’язку на макрорівні [13; 16-19]. Так, у дослідженні ОЕСР зазначається, що найбільш інтенсивна взаємодія між учасниками, задіяними в інноваційних процесах, відбувається в радіусі близько 200 км [14, с. 15], що дозволяє з-поміж іншого знизити трансакційні та транспортні витрати.
В умовах децентралізації управління економікою суттєво зростає роль регіональних центрів НАН та МОН України, які повинні стати структурною основою та драйверами розвитку регіональних інноваційних систем [15]. Наша позиція полягає в тому, що Стратегія інноваційного розвитку України повинна реалізувати схему: «від «розумної спеціалізації» територій (регіонів) через формування регіональних інноваційних систем (як «інноваційних офшорів» по прикладу Ірландії та Фінляндії) до сталого випереджаючого інноваційного розвитку країни» [16].
В Україні в сучасних умовах формуються регіони наступних типів спеціалізації; 1) постіндустріальної спеціалізації (з переважанням у регіональному валовому продукті (ВРП) частки сфери послуг); 2) аграрної та аграрно-індустріальної спеціалізації (з переважанням у ВРП частки аграрного сектору та харчової індустрії); 3) неоіндустріальної спеціалізації (зі збільшенням у ВРП частки високо- та середньотехнологічних галузей промисловості та прогресивних і креативних послуг на рівні 5-6 технологічних устроїв). Саме через сприяння розвитку останніх можна забезпечити динамічний інноваційний розвиток України.
Загальний висновок. Стратегія недостатньо орієнтована на забезпечення розвитку сучасної інноваційно-конкурентоспроможної та неоіндустріально-розвиненої економіки України, вона потребує доопрацювання та узгодження зі Стратегією розвитку промислового комплексу України з урахуванням принципів смарт-спеціалізації та Індустрії 4.0. ЇЇ доопрацювання потребує широкого залучення фахівців реального сектору економіки, інноваційно-просунутих компаній, а також спеціалістів Відділення економіки НАН України.
 
Список використаних джерел
 
1. National Security Strategy of the United States of America. The White House. Washington DC. December 2017. URL: https://www.whitehouse.gov/wp-content/uploads/2017/12/NSS-Final-12-18-2017-0905.pdf
2. A Strategy For American Innovation. National Economic Council and Office of Science and Technology Policy. The White House. Washington DC. October 2015. URL: https://obamawhitehouse.archives.gov/sites/default/files/strategy_for_american_innovation_october_2015.pdf
3. Innovation 25. Creating the Future, Challenging Unlimited Possibilities. Executive Summary. February 2007. URL: http://japan.kantei.go.jp/innovation/interimbody_e.html (Last accessed: 21.05.2018)
4. Innovation. European Commission. 2018. URL: https://ec.europa.eu/growth/industry/innovation_en
5. OECD Innovation Strategy 2015. An Agenda for Policy Action. OECD. Paris. June 2015. URL: https://www.oecd.org/sti/OECD-Innovation-Strategy-2015-CMIN2015-7.pdf
6. Постанова Верховної Ради України «Про проведення парламентських слухань «Стратегія інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів» від 17.02.2009 р. № 965-VI. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/965-17
7. Амоша О.І., Землянкін А.І., Підоричева І.Ю. Удосконалення системи управління інноваціями як умова прискорення структурних реформ в Україні. Економіка України. 2015. № 9. С. 49-65.
8. Антонюк В.П., Підоричева І.Ю. Пріоритетні вектори модернізації економіки України. Стратегічна панорама. 2017. № 2. С. 116-123.
9. Лях А. В. Промышленная политика в условиях децентрализации государственного управления: стратегия разумной специализации. Економіка промисловості. 2016. № 2 (74). C. 74-90.
10. Ляшенко В.І., Вишневський О.С. Цифрова модернізація економіки України як можливість проривного розвитку. НАН України, Ін-т економіки пром-сті. Київ, 2018. 252 с.
11. Підоричева І. Місце України у світі з виробництва та експорту сільськогосподарської продукції. Вісник. Рейтинг. 2017. № 5-6. 28-31.
12. Ляшенко В.І., Підоричева І.Ю., Кучеров А.В., Тесновський П.В. Напрями інтеграції України до європейських науково-освітніх та інноваційних просторів в умовах Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Економічний вісник Донбасу. 2018. № 3 (53). 147-179.
13. Andersson Martin, Karlsson Charlie. Regional Innovation Systems in Small & Medium-Sized Regions: A Critical Review & Assessment.URL: http://www.infra.kth.se/cesis/documents/WP10.pdf
14. Regions and Innovation: Collaborating across Borders. OECD Reviews of Regional Innovation, OECD Publishing. Paris. 2013. URL: http://dx.doi.org/10.1787/9789264205307-en
15. Ляшенко В.І., Підоричева І.Ю. Регіональні наукові центри НАН України та МОН України як ядро розбудови регіональних інноваційних систем в умовах децентралізації. Економічний вісник Донбасу. 2017. № 1 (47). С. 13-20.
16. Іванов С. В., Ляшенко В. І., Підоричева І. Ю. «Інноваційний ліфт» як інструмент забезпечення сталого розвитку. Соціально-економічний розвиток країни в контексті інтеграційних процесів: досвід, проблеми, перспективи: збірник матеріалів Всеукраїнської науково--практичної конференції (14-15 липня 2017 р.). Київ: ГО «Київський економічний науковий центр». 2017. С. 78-81.
17.Lyashenko, V., Osadcha, N., Galyasovskaya, O., & Knyshek, O. (2017). Marketing prospects of small developed African countries assessment for traditional Ukrainian exports. Economic Annals-XXI, 166 (7-Cool, 20-25, http://soskin.info/userfiles/ file/Economic-Annals-pdf/DOI/ ea-V166-04.pdf.
18. Амоша А.И., Дубинина М.В., Кацура С.Н., Ляшенко В.И., Марченко В.Н. Регионы Украины: оценка конкурентоспособности // Экономист. 2005.№12.С.62-74.
19.Ляшенко В. І., Осадча Н. В., Галясовська О. В. Порівняльна оцінка експортних можливостей продукції гірничодобувного комолексу України // Фінансово-кредитна діяльність: проблеми теорії та практики. – Зб. наук. праць. // Харків: Ун-т банк. справи, 2018. – Вип.3. – С. 208-218.

Admin
Admin

Кількість повідомлень : 58
Дата реєстрації : 20.11.2018

https://economtoday.ukraine7.com

Повернутися до початку Перейти донизу

Повернутися до початку

- Схожі теми
» Ляшенко А.Ю., аспірант В. І. Ляшенко, доктор економічних наук, професор Інститут економіки промисловості НАН України ПОЛІТИКА ПІДВИЩЕННЯ АБСОРБЦІЙНОЇ СПРОМОЖНОСТІ ЕКОНОМІКИ В СТРАТЕГІЇ ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ
» Трушкіна Н.В., к.е.н.Інститут економіки промисловості НАН України (м. Київ) ГЛОБАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ
» Лавриненко Л.М., к.е. н. ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України» ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ФАХІВЦІВ УПРАВЛІНСЬКОЇ СФЕРИ ЕКОНОМІКИ
» Галустян Юлія Марсумівна , канд.соціологічних наук, старш.науковий співробітник ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України» Потреби регіональної економіки у кваліфікованих кадрах:соціологічний вимір
» Сумець О.М., д-р екон. наук, доцент Національний фармацевтичний університет СТРАТЕГІЇ – ОСНОВА СТРАТЕГІЧНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ

 
Права доступу до цього форуму
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі